Андрій Левус: Формула Януковича – сувенірна демократія і декоративний суверенітет

Сучасна влада в Україні позбавлена внутрішніх, ідеологічних смислів. Вона є втіленням духу пострадянського бізнес-чиновництва, яке ніколи не замислювалось на предмет світоглядних, ціннісних орієнтирів розвитку держави. Єдиною актуальною ідеологічною парадигмою для «регіоналів» є кон’юнктурництво та прагматизм. Тобто філософія «бабло руліт» дозволяла біло-синім у 2003 році голосувати за НАТО, а у 2008 скандувати «НАТО – нєт!», головне, щоб ніхто не заважав «рубіть капусту».

І ось ці хлопці отримали повноту влади в Україні. Голий соціальний та гуманітарний популізм опозиційних років апріорі не може стати ідеологічним вектором нової влади. Влада ж без ідеологічного підгрунтя приречена на поразку. «Регіонали» вирішили скористатись російським світоглядним секонд-хендом під назвою «суверенна демократія». Це ноу-хау ідеологів Кремля насправді покликане прикривати нехтування путіністами елементарних норм громадянських прав та свобод людини в сучасній Росії.

Наші ж «будівничі держави» просто мавпують головні положення російської політичної практики. Проект Трудового кодексу «регіоналів» робить найманих працівників рабами працедавців та «представницьких» профспілок, податковий кодекс бере під контроль малий бізнес, законопроект щодо громадських зібрань не дасть можливості протестувати, загнана преса працюватиме лише по темниках з Банкової, а контрольовані владою суди репресуватимуть неугодних. Якщо сюди додати ще й репресивний закон про місцеві вибори та новий Бюджетний кодекс, то можна стверджувати, що влада впевнено будує режим сувенірної демократії. Антураж політичної конкуренції та вільної преси формально буде збережено, а де-факто – «всьо будєт Донбас».

Поряд з сувенірною демократією Янукович та його «стратеги» формують доктрину декоративного суверенітету - формально Україна незалежна держава, насправді ж діюча влада відмовляється від головних ознак незалежності. Це відродження принципу обмеженого суверенітету проголошеного Брежнєвим у 1968 році, яке стало причиною радянської окупації Чехословаччини. Росія, як колись СРСР, формує блок начебто незалежних країн, які посилюють її вплив в міжнародних організаціях, надають їй територію для військових баз, віддають їй контроль над стратегічними підприємствами. Янукович,очевидно, випросив у Кремля гарантії недоторканості для власних бізнесменів та право бути тубільним колоніальним адміністратором. Тому з такою легкістю він віддав росіянам Крим на 33 роки, тому здає український авіапром та «Нафтогаз», тому негайно відмовився від курсу України до НАТО, тому відчинив двері для «русского міра», який нищить український духовний простір.

Ця країна чужа і непотрібна Януковичу. Точніше не становить жодної цінності, окрім номінальної вартості всіх надр, землі і підприємств. Йому начхати на історичне прагнення українців жити державним життям, йому не цікаві і незрозумілі всі пристрасті навколо національної самобутності та духовної спадщини. Він, як справжній совок, може задовільнитися маленьким – регалії президентства, навіть без реальної міжнародної політики, та гарантії бізнесу його спонсорів. Тому режим сувенірної демократії та декоративного суверенітету є для нього і його партнерів єдино можливим і єдиновірним рішенням.

Бути в опозиції до такого режиму - означає легітимізувати його. Усі ці опозиційні уряди є гарним антуражем для Януковича перед Заходом. Опонувати можна лише тій владі, яка має інший, відмінний від твого погляд на розвиток держави. Колоніальні адміністрації треба демонтувати.

Однак примітивна гра «Януковича – геть!» теж не є виходом з критичної ситуації. «Тисячі зривають листя з дерева зла і лише одиниці рубають його під корінь» (Г.Торо). Разом з колоніальним режимом слід викорчувати і всі передумови для його можливого встановлення – корупцію, недосконале законодавство, чиновницький диктат, симбіоз влади і бізнесу, агентів впливу іноземних держав та багато іншого, що заважає нашому поступу до вільного та достойного життя на своїй землі. В іншому випадку ми будемо приречені на вічну Сізіфову працю – бігати по майданах з транспарантами «геть» і «у відставку». Українці у власній державі мають бути завжди при владі, а не на політичному маргінесі.