Навіщо в Україну їздять московські чиновники в рясах

Саме як візит чиновника в рясі можна сприймати приїзд Кирила (Гундяєва) до України. Є на те чимало причин, щоб сприймати московського патріарха як російського державного чиновника, а вже потім – як церковного діяча.

Насамперед, про історичну обумовленість. Ще від початку оформлення Московської церкви визначальний вплив на кадрові призначення в ній відігравав той фактор, хто керував країною. А керувала тоді, як ми добре пам’ятаємо, Золота Орда. Стати митрополитом без ханської ласки було справою нереальною, оскільки у золотоординській резиденції прекрасно розуміли значущість духовного впливу на широкі маси.

Після звільнення від ординської залежності в умовах зміцнення тоталітарної Московської держави роль і завдання церкви йшли поруч з державною політикою, невід’ємним атрибутом якої був міф про власну вищість і експансіонізм, підкріплений теорією "Третього Риму".

За часів горезвісного царя Петра церкву у Московщині цілковито підпорядкували державі, перетворивши її на державну інстанцію у вигляді Священного Синоду. До 1918 року у Росії патріархів не обирали. Як відомо, більшовики зі своєю патологічною мрією знищити релігію і церкву здійснили чимало зусиль у цьому напрямку. Багатьох перестріляли, чимало заслали, багато церков зруйнували.

А тут німецько-совєтська війна не забарилася. Як стало очевидно, на ідеї совкового патріотизму перемога не виходила.

Довелося зробити деяке послаблення. Згадали про потенціал церкви, яка на середину сорокових ледь жевріла. Під контролем працівників органів з «холодним розумом і гарячим серцем» обрали (призначили) нового патріарха.

У подальші роки діяльність церкви в СССР здійснювалася під цілковитим контролем органів безпеки, як і всі інші ланки життя совдепії. Навряд чи відбулися корінні зміни у відносинах органів безпеки і російської церкви після розпаду совєтської імперії. З рештою, завдання держави і церкви щодо московської зовнішньої політики збігаються.

Московська церква, попри свою офіційну від окремішність від держави, виконує певні державні завдання (не лише на терені РФ, а, головним чином, за кордоном). І справ йде зовсім не про духовність. Коли Кирил заявляє про ідею Святої Русі, то, насправді, це нічим не різниться від закликів про відродження СССР чи Російської імперії.

Тільки пам’ятаючи про кількасотлітню історію Московії та її взаємодії з церквою, можна оцінювати візит московських церковних діячів. Результати візиту, як кажуть, не забарилися. 26 липня 2010 року вийшло «Обращение Священного Синода Русской Православной Церкви к православным христианам Украины, пребывающим вне единства со Святой Церковью», яке є грубим втручанням у внутрішньоукраїнські церковні справи.

«И нет преград, не позволяющих вернуться к церковному общению; вернуться туда, где, как и на небесах, будет больше радости…», – йдеться в заяві. Про яку радість йдеться – не відомо, але події 28 липня у Києві стали вельми промовистими. Біля Володимирського собору десятки священиків та сотні паломників з'їхалися з усієї України.

Багатьох вірян затримали в дорозі. На під'їзді до Києва по кілька годин спілкувалися з міліцією. У водїів сумських автобусів з вірянами УПЦ КП представники міліції відібрали технічні паспорти і змусили пасажирів кілька годин мордуватися у розжарених сонцем транспортних засобах.

Цинічного змісту набуває "Повідомлення ДЗГ МВС України щодо забезпечення правопорядку під час святкування Хрещення Київської Русі", у якому йдеться, що "Заяви представників окремих конфесій щодо начебто вибіркової заборони в’їзду паломників до місць святкування Дня Хрещення Київської Русі не відповідають дійсності та носять провокативний характер".

Парафіянам УПЦ КП перешкоджали під час в’їзду до Києва. Мотивувалося це турботою про громадський порядок і недопущення скупчень великої кількості людей. Але ж виїхати з Києва парфіянам теж не давали змоги!

Чим можна пояснити вилучення документів, як не цинічним знущанням з парафіян "неправильної" з погляду сучасної влади конфесії?! У ситуації з московським гостем було все зовсім інакше. Кирило заявив, що загалом "дуже задоволений рівнем діалогу з представниками української влади і громадськості" під час своїх других пастирських відвідин України.

Такий задоволений, що аж нагородив Януковича найвищою нагородою РПЦ, бо, мовляв: "Як політик він спирається на православний світогляд'. Не знаю, що там у кого зі світоглядом, але усі ще добре пам’ятають, про те, як новоспечений орденоносець гучно з трибуни заявляв у 2004 році про "козлов, коториє мєшают нам жить". Дуже "по-православному'! Дії київської міліції з перешкоджанням пересуванню парафіян теж, мабуть, "по-православному"?! Що не зробиш, щоб догодити московському гостю?!

Під час служби у Софійському соборі Кирило заявив: "На усьому просторі Святої Русі одні святі, одні святині і одна Церква". Певна річ, що до "Святої Русі" (у розумінні Кирила) входить і Росія, й Україна, й Білорусь.

Така маленька есесесерія, за якою сумують різного штибу московські імперіалісти включно з самим Гундяєвим! Чи могло б бути інакше? Не дарма ж Кирил з 1989 до 2009 року очолював Відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату. Цю установу було засновано 4 квітня 1946 р. Поміркуйте, які органи стояли і стоять за цією структурою і яку вона політику могла впроваджувати! Ото ж бо!

А тепер дещо про спільних святих. Наприклад, Ніколай ІІ.

Можливо, для декого з росіян колишній цар (саме колишній, бо загинув він у 1918 р. вже понад рік по тому, як зрікся влади) і є святим, але до чого тут Україна? У чому полягала святість Ніколая ІІ у ставленні до України? Чим він кращий за ті сотні жертв комуністичних репресивних органів, які свого часу цілеспрямовано знищили сотні наших земляків (і, до слова, дали теперішнім московським гостям у рясах "путівку у велике життя")?

Розглянемо іншу особу – генерала А.Власова. На Заході РПЦ(з), яка є тепер є складовою цілої РПЦ, цілком позитивно ставиться до цієї історичної постаті.

Цікаво, чи Кирило розділяє ці погляди. Мабуть, не розділяє! То не завадило б їм спочатку самим розібратися у своїх святих і героях, а потім вчити українців, як жити.

Тим більш, що українці й самі розберуться з часом хто є хто і кому служить. Теревені про спільних святих, спільні святині – це ланка політичної пропаганди, спрямованої на відтворення новоімперського простору з центром у Москві.

Заява Кирила про те, що він щороку планує приїздити до України є логічною з огляду на політику сучасної влади зі здавання Москві українських національних інтересів. Не диво, що іноземним гостям наші власті більше раді, ніж власним громадянам.