Патріарх Кіріл — за «єдіний народ святой Русі»

В Україні перебуває з пастирським візитом глава РПЦ російський патріарх Кіріл. Все відбувається за сценарієм, який передбачав і говорив нещодавно про нього український патріарх Філарет: «Кіріл займається справою утворення в наших державах «руского міра», це не що інше, як прикриття звичайного російського імперіалізму. Тому ми вважаємо, що ця його праця даремна, бо він займається не властивою духовній особі справою»…

Напередодні візиту

В переддень приїзду російські ЗМІ як в Україні («Сегодня.ua»), так і в Росії (РІА «Новості»), які їх переспівували, зуміли здивували своїх колег двома цікавими новинами. 19 липня вони повідомили, що настоятель Києво-Печерської лаври батюшка Павєл міркує собі, мовляв, патріарх Кіріл має намір стати українсько-підданим, бо патріарх ще рік тому такого собі бажав. «Можу засвідчити, сказав Павєл, зі своїх джерел я знаю… Ето нє шутка». Яка може бути «шутка», коли на дворі липень, тільки люди встигли вигукнути, як нас вже чекав черговий сюрприз. Таж ж сама російська інформаційна агенція того ж самого дня знаходить ще одного концептуаліста з нетрадиційними поглядами у сфері міжнародно-релігійних відносин та спеціаліста з будівництва теократій і національних держав конгеніального Дениса Шевчука, який запропонував (незрозуміло, правда, кому: українському народові чи своїй партії) перетворити Києво-Печерську Лавру в незалежну державу, в якій би міг жити патріарх «Русской Православной Церкві». Причому заголовок новини був доволі претензійний: «В Києві запропонували створити аналог Ватикану». Порівняння Лаври з Ватиканом було приємно читати, але це трохи забагато лестощів навіть як для українців. А щодо побудови окремої незалежної держави в українській суверенній і незалежній державі, то нагадаємо Денису, що за ст.2 Конституції України територія України є цілісною і недоторканою.

Але чому б, запитаєте Ви, не створити в Кремлі для російського патріарха «Ватикан»? Або «на худой конєц» десь посередині Російської Федерації — так, щоб всі вірні РПЦ в Росії мали рівні можливості доступу до Патріарха? Відповімо: не знаємо, напевно, духовним життям Росії краще керувати здалека. До речі, знайомий політолог зауважує, що часті вояжі патріарха на Україну можуть серйозно підірвати довіру росіян до свого духовного лідера, адже ще в не такому далекому минулому «ісконно» православна Москва тепер покрита численними мусульманськими мінаретами і сьогодні нагадує швидше мусульманське місто, ніж столицю православної держави. До речі, в цьому році Росія вперше буде відзначати нове свято — День хрещення Русі (так-так — вперше!), однак, без патріарха Кіріла, бо останній буде відмічати це свято на українській землі.

Тепер про згадувану заяву батюшки. Знаючи сильні «демократичні» традиції російського православ’я, навіть не припускаємо щоби настоятель Києво-Печерської Лаври, яка перебуває в оренді РПЦ, міг мати свою думку з приводу зміни громадянства російського патріарха. Виглядає, що батюшці-ігумену могли порекомендувати потримати на вустах таку думку, а тим більше — озвучити в ЗМІ, і то саме в переддень приїзду до України російського патріарха.

Отже, як бачимо, свободи і права українських громадян і конфесій, які сповідують інші переконання, до уваги не бралися. Щодо українських ЗМІ, то Захід.net висловився більш прозаїчно: «Кирило в Україні впроваджує проект Російської імперії». За словами єпископа УПЦ КП Євстратія Зорі, патріарх Кирило бажає об'єднання, але це об'єднання навколо Москви. Його проект «Російський світ» — це проект Москви, як Третього Риму, пристосований до сучасних умов. І природно, що цей проект входить в принципове протиріччя з державністю та суверенітетом України. З огляду на той факт, що структура УПЦ МП становить майже половину всього Московського патріархату, патріарх Кирило хоче явно і неявно зменшити й знівелювати вплив і силу української церкви. Під час свого візиту в Україну патріарх Кирило буде схиляти українську владу, щоб вона діяла в руслі побажань Московського патріархату, він буде налагоджувати прямі відносини з українською владою, минаючи митрополита Володимира та УПЦ МП.

Одеса: в освяченні собору взяло участь 3 тис. вірних

До Одеси патріарх прибув 20 липня. Його охорона, за повідомленням «Cегодня. Ua», складалася з десятка тілоохоронців з ФСБ та декількох десятків співробітників СБУ, в ДАІ повідомили, що в місті протягом двох днів час від часу будуть перекривати рух транспорту на центральних вулицях, 4 тисячі міліціонерів слідкували за порядком в місті.

22 липня інформагенція «proUA» повідомила, що в освяченні Одеського Свято-Успенського кафедрального собору патріархом Кірілом взяло участь 3 тис. вірних. Ще запам’яталося, як невміло багато присутніх людей ставили на собі знак хреста і як віряни РПЦ збирали листя папороті, що вкупі з квітами творило доріжку по якій ступав патріарх: хто на чай, хто — своїм онукам. «На них перенеслася частка його святості, — заявила кореспонденту «Сегодня» прочанка з Росії Вікторія. — Я буду зберігати папороть у будинку, навіть коли вона засохне, передам своїм онукам як святиню». «А я чай заварю» — зізналася інша прочанка. Що й казати, побожно і зворушливо…

Окрім запланованих офіційних заходів, патріарх наніс візит Президентові України Вікторові Януковичу в Криму. «Це був візит особистий і пастирський», хоч і нагородив Президента орденом Російської православної церкви — Рівноапостольного Володимира Великого 1 ступеня. Хоч виглядає, що вручити першій особі країни подібну нагороду більше би пасувало в іншому відповідному місці. Патріарх також наголосив, що не обговорював політичних питань з українським президентом під час зустрічі з ним в Криму. Втім, обговорення політичних питань прерогатива політиків і державних урядовців, але аж ніяк не духовних осіб.

В Дніпропетровську патріарх став доктором

24 липня Кіріл приїхав у Дніпропетровськ, де відвідав Свято-Троїцький кафедральний собор, а потім вчинив закладку храму Святого Воскресіння на заводі «ЮЖМАШ», де висловив надію, що «храм буде місцем молитви, роздумів, духовного очищення, духовної підтримки для всіх, хто працює на цьому прославленому підприємстві, створюючи і примножуючи славу України, славу народу і могутність Вітчизни». Того ж дня Патріархові Московському Кірілу Дніпропетровський національний університет присудив звання Почесного доктора. Перед викладацьким складом і студентами відбувся блискучий богословський виступ почесного солезіанта на тему віри і науки, в якому він означив нашу епоху «як час, коли від тези й антитези людство переходить до синтезу».

А нас особисто зворушили як питання молодої студентки, так і відповідь Його Святості.

Анна Черепко, студентка Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара запитала: «Ваша пастирська діяльність викликає величезний інтерес на всьому просторі «Русского мира»… Які найбільш характерні риси сучасної України Ви б відмітили?» Патріарх відповів: «На це питання мені радісно і легко відповідати. На Україні відбувається багато хорошого, і це всиляє оптимізм. Як мені здається, політичний розвиток заслуговує позитивного відношення і позитивної оцінки, як і зміни в економіці (тут, напевно, він мав на увазі підняття тарифів для українського населення). Але найбільший скарб українського народу — це його релігійне почуття, яскраве, сильне, мужнє і жертовне. Мало таких місць на землі, де люди моляться так само, як моляться на півдні «Русского мира».

Звісно, на півдні України і декілька тисяч вірних виглядає як народ. Хоч не можемо не нагадати Його Святості, що на цьогорічній Всеукраїнській прощі в Зарваниці було присутньо 80 тис. прочан, а сотні священиків їх сповідали і причащали. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Патріарх Кирилл: «Україну чекає дуже хороше майбутнє, і дай Боже всім нам працювати для цього!»…

Вищезазначену сентенцію патріарх висловив 26 липня, коли прибув до Києва. Серед українців також, напевно, ні в кого не виникає сумнівів щодо світлого майбутнього, особливо на фоні власного процвітання і добробуту. Хвилювання є в іншому: коли дуже сильно усі починають піклуватися за духовне здоров’я українського народу, то це, як правило, добром не закінчується. А як там, до речі, стан духовного здоров’я російського братнього народу? На жаль, ми не можемо висловити такі ж позитивні міркування зі своєї сторони, коли поглянемо на «Огляд щорічної доповіді Комісії США зі свободи віросповідань в країнах світу за 2010 рік», який був прочитаний в червні ц.р. і лежить на сайті kavkaz.uzel.ru. Майже 20 сторінок тексту з 22 запропонованих сайтом стосуються особливої стурбованості Російською Федерацією означеної Комісії. Тут і проблеми правового статусу, і державних закладів по релігійним питанням, і загальна ситуація в сфері свободи віровизнань, як і загальний стан з дотримання прав людини. Зокрема, окреслюючи загальний стан з дотримання прав людини, комісія відмітила: «В останні роки Росія неухильно відходила від демократичних реформ, піддаючи небезпеці пострадянські завоювання в області прав людини, в тому числі у відношенні до прав людини та релігійних переконань». І навіть не скільки цей звіт викликає стурбованість, як аналітичний огляд самої РПЦ за 2009 рік: «Вбивства і напади на священиків в Росії за 1990-2010 гг. Справка». За цією «справкою» в Росії було вбито майже 40 священиків, серед яких протоієрей Олександр Мень, ігумен Лазарь, ігумен Серафим, три монахи Оптиної пустині, архімандрит Герман — настоятель Давидової пустині, зарубаний сокирою ігумен Ілія та інші.

Принцип російської «духовності» чи імперіалізму?

26 липня у Лаврі відбувся Священний Синод РПЦ. Наведемо тільки один штрих, який ілюструє «дбайливу» опіку РПЦ духовного світу українців, білорусів і молдаван (вони, напевно, також слов’яни, тільки ще цього не знають…). На правах постійних членів в Синоді Росію представляють 9 вищих російських ієрархів на чолі з Кірілом, Україну — митрополит Київський і всія (?) України Володимир та митрополит Одеський Агафангел, Білорусію — патріарший екзарх всія Білорусії Філарет (москвич Кіріл Вахромєєв), Молдову — митрополит Кишинівський і всія Молдови Володимир (Кантарян). Тобто, 10 росіян і три «всія» представники від інших народів. А що, хоч і мало, зате ушляхетнені займенником «всія», який реально не несе ніякого змісту — так ніби Україна, Молдова чи Білорусія може бути не «всія»? Отож, бачимо, що не багато представників інших народів «удостоїлися» високого духовного сану в РПЦ, — напевно, і віра слаба, і благодать не вміють «стяжати», відстають в духовному рості, одним словом. І якщо, за таким самим принципом добору і пріоритетів РПЦ має намір розбудовувати ще й «Русскій мір», то звісно, що марно сподіватися на врахування своїх духовних запитів та інтересів народам України, Білорусії й Молдови.