Ідея-фікс Патріарха Кирила

Непроханий гість гірше татарина – українське народне прислів’я

З 20 по 28 липня екзальтований російський Патріарх Кирило (Гундяєв) здійснить свій черговий вояж на Україну. З нудотою будемо спосерігати, як неукраїнська влада, яка при владі в Україні (даруйте за каламбур) чимдуж співатиме осанну своєму “духовному патрону”. Учорашні вуличні наперсточники – теперішні глитаї з Партії регіонів, учорашні комсомольські вожаки – теперішні адепти Сталіна з КПУ та їх різнокольорове охвістя наввипередки помчать віддати низький уклін “головному батюшці усіх часів та народів”.

В одній лютневій програмі “Свобода слова з Євгеном Кисельовим” на телеканалі “Інтер”, було унаочнено результати серйозного соціологічного опитування щодо приналежности православних громадян України до тієї чи іншої православної конфесії. Результати були дещо несподіваними. Виявляється, що 18% опитаних позиціонують себе з УПЦ КП, 17% з УПЦ МП, а 30% не прив’язують себе до якоїсь певної конфесії. Один московський батюшка, що був присутній в студії, побачивши результат перехрестився.

Вказані цифри перегукуються з даними, які навів мені Патріарх УПЦ КП Філарет в інтерв’ю минулого літа. Пропоную до уваги його цитати – “Насьогодні УПЦ КП має по Україні 30 єпархій та ще 5 закордонних. Тобто 35 єпархій, до складу яких входять 4500 парафій. Усього парафіян нашої конфесії – близько 14,5 мільйонів чоловік. Для порівняння наведу дані щодо УПЦ МП. Це близько 9000 парафій та 9,5 мільйонів парафіян. По Києву, згідно з соціологічним опитуванням 52% опитаних православних віднесли себе до парафіян нашої конфесії та лише 8% до УПЦ МП”. Додати нічого.

То ж маючи такий розклад, що приготував для українців громадянин Росії Гундяєв у своєму “сакральному саквояжі”? Чого хоче голомозий мордвин від нас, слов’ян? Абсолютно зрозумілим є те, що візит Кирила є перш за все політичний. Поширити російську експансію чимдалі на захід та закласти фундамент для постання на Україні “русскаго міра” – ось завдання, яке йому поставлено. Він помилково переконаний, що поставлено Богом. Та все ж головне – заволодіти нашим Києвом. Очільник російського православ’я у висліді своїх візитів бачить фрагментовану Україну, таку, щоб кремлівським ліліпутам було як поглинути її частинами. Бо якщо одразу цілою, то либонь, повдавляться.

Мудрагель Кирило до українського питання ставиться по-російськи лапідарно – він просто не вбачає різниці поміж росіянами та українцями. Непроханий гість стверджує, що не відчуває себе іноземцем у Києві. Авжеж не відчуває. Бо минулого року наприклад, під час його візиту до столиці, коли юрма протестуючих проти нього українців скупчилась на Європейському майдані, щоб у свій спосіб “привітати” батюшку, кортеж з його персоною різко змінив маршрут та попрямував до Володимирської гірки іншим шляхом. Бо якби ж проїхав почерез Європейський майдан, то напевно відчув би себе не просто іноземцем, а й повноцінною персоною нон-грата.

Щоб фрагментувати Україну, Кирилу необхідно нав’язати певній її частині свою оптику, себто своє бачення процесу. Будучи особистістю влізливою, йому це таки часом вдається. З майже голівудською посмішкою він повчає українців як потрібно жити, нав’язуючи чужинскі нам ідеологеми. При цьому відбувається аберація суспільної свідомсті українців їх “перекодування”. Життєствердна кода української нації руйнується, оптика через яку ми видим буття викривлюється. Торкаючись духовного аспекту візиту Кирила, констатуємо, що й на цьому відтинку суспільного життя українці втрачають. Втрачають справжню сув’язь з Богом, тому, що спілкуватись з ним необхідно буде лише російською мовою. Постає питання – якщо Бог дав нам українську мову, то навіщо нам говорити з ним якоюсь іншою, тією, якою говорить Кирило, наприклад?

Отже, щоб зберегти власну самобутність та власну незалежну державу, українцям необхідно уяснити декілька простих речей. Найперше – раб ніколи не буває щасливий. Лише вільна людина у власній вільній країні може почуватись щасливою. Далі, в контексті зазначеного – Україні конче необхідно мати єдину помісну православну церкву та власного Патріарха. Усі здорові сили українського суспільства мають спрямувати зусилля на утвердження національної церкви, яка цементуватиме націю духовно. І нехай хвроблива ідея-фікс залєшанського людолова Кирила щодо побудови “русскаго міра” буде похована саме в Україні, саме в Києві.