«Перемога за будь-яку ціну»

«Так у 1945-1946 рр. большевики штучно викликали епідемію тифу, розсипаючи тифозні воші по тих селах, куди найчастіше заходили відділи УПА. Живий матеріал виготовлявся у Львові на вул. Зеленій. Особливо відзначилося в цьому обласне НКВД м. Чернівців. Наприкінці січня 1945 р. в більшості сіл, які були базовими пунктами для відділів УПА, бушував тиф, хвороба здесяткувала буковинські відділи УПА, аж поки підпільний УЧХ (український Червоний Хрест) великим накладом труду і коштів зумів злокалізувати епідемію…

У 1946р. кілька полонених енкаведистів в 1 районі «Холодного Яру» видали ще один підпільний метод боротьби. Вони розповіли, що венерично хворі бійці НКВД могли одержати певні пільги тільки після того, як заразили точно визначене число «неблагонадьожних» жінок чи дівчат» - матеріали міжнародної конференції «Національно-визвольна боротьба 20-50-х років 20 ст. в Україні», доповідач доктор А. Кравець.

На подібну інформацію російський пересічний громадянин відповідає однозначно: «ложь», «брєд украінскіх шовіністов». Однак…

«Перемога за будь-яку ціну» - цим гаслом керувалась більшовицька партія у протистоянні з фашистським Вермахтом. Почесне гасло для будь-якої армії, але у випадку з більшовиками «будь-яка ціна» мала дещо інший смисл, тут безглузді масові атаки, де перемога здобувалась завдяки чисельній перевазі, де кількість загиблих вже не розцінювалась як трагедія, а як статистика і показник самовідданості ідеї, хоча радянський солдат від 28 липня 1942-го року, після наказу Сталіна за №227 «ні кроку назад», мав тільки право на вибір яким способом померти, від німецької кулі, чи від кулі бійця загородзагону. До того ж «панікер і боягуз» ризикував наразити родину на репресії.

Однак була ще одна деталь в цій загадковій «будь-якій ціні». Під час громадянської війни 1917-1921 рр. загинуло біля 10 млн. громадян колишньої Російської імперії і більшість загинуло не від куль, а від голоду і хвороб. Вже тоді вченим біологам стало відомо, що хвороба може в майбутньому стати ефективною зброєю в майбутній війні, ефективнішою від куль і бомб. В 1928 році при ДПУ створюється секретний відділок по розробці бактеріологічної зброї, зокрема ставка робиться на тиф. У тому ж році видається секретна вказівка про те, що тиф є зброєю, яка може застосовуватись на полі бою. Не дивлячись на те, що за три роки до цього радянське керівництво підписало Женевську міжнародну конвенцію, що забороняла використання отруйних газів і бактеріологічної зброї.

Коли радянське керівництво вирішило використовувати тиф у якості бактеріологічної зброї, вакцини проти цього страшного захворювання ще не було, вона з’явилася тільки під час Другої світової війни. Наприклад американські вчені закривали проекти по розробці зброї на основі бактерій та вірусів, проти яких не існувало захисту. Зроблено це було, щоб виключити можливість зараження бійців власної армії. Радянське керівництво на такі «дрібниці» не зважало.

В кіці літа 1942-го року, коли утворився Сталінградський фронт, серед німецьких солдат розповсюджується захворювання – туляремія. (т-я – інфекція, характеризується інтоксикацією, лихоманкою, поразкою лімфатичних вузлів). Захворювання набуло таких розмірів, що зупинився наступ на південь Росії. Лише через тиждень туляремією захворіли радянські солдати, потім хвороба розповсюдилась серед цивільного населення, що мешкало на берегах Волги. В історичних довідках несподівана епідемія пояснювалась просто – в умовах антисанітарії виникнення подібних епідемій явище природне, ще пояснювалось великою кількістю мишей, одним із збудників і розповсюдників хвороби. Однак згідно епідеміологічної статистики на 1941 рік в Радянському союзі було зареєстровано лише 10000 випадків захворювання туляремією, а вже на 1942 рік число хворих сягнуло більше ніж 100000 лише в одному сталінградському регіоні, далі до 1943 року число знову знизилось до десяти тисяч. Згідно звітів німецьких медичних служб сімдесят відсотків хворих поступили до шпиталів з легеневою формою, в той час, як інфекція туляремії передається людині шляхом контакту з тваринами (здебільшого на полюванні), через заражені харчові продукти, зрідка через комах: сліпнів, кліщів, комарів. Спеціалісти, аналізуючи дані розповсюдження епідемії в таких масштабах, пояснювали це тільки бактеріологічною атакою. Мікроби у великій кількості були розпилені над німецькими частинами.

На цьому бактеріологічна епопея не завершилась, бо для Радянського союзу війна в Берліні 8 травня 1945 року не скінчилася. Залишились не завойованими західні регіони України, де московським «освободітєлям» чинило опір населення, об’єднане Українською Повстанською Армією.

УПА, яка до цього вела бойові дії з військами Вермахту, тепер зіткнулась із давнім супротивником. Супротивником, який не гребував непристойними засобами війни, і поняття етика та мораль для нього не існувало. Подібного не дозволяли собі навіть сумнозвісні бійці фашистського СС.

Перемога за будь-яку ціну! Тут всі засоби гарні: шантаж, блокади, компрометація шляхом знищення сіл від імені бандерівців, масовий вивіз населення, і – бактеріологічна війна.

Керівництво Москви особливо не брало до уваги сталінградські уроки, що у подібній війні постраждають і свої війська, це чергова статистика. Місцеве населення до уваги не бралось, адже кожен українець потенційний ворог, слово «українець» має синонім – «бандіт», «бандєровєц». В наступному документі бачимо: «Маршрутный лист. Вагон №35. От 18 октября 1950 г. Станция отправления – г. Львов. Станция назначения - … Иркутская обл. Специальный контингент – бандеровцы. Возрастной состав – престарелых – 10 чел. Взрослых – 34 чел. Детей моложе 7 лет – 18 чел.» - діти до 7-ми років вже зачислені до бандерівців, що й говорити про інших. Великий сплеск епідемій у Повстанській Армії перепадає на час відходу із Західної України фашистських загарбників і приходу московських у 1944 р.

Зі спогадів повстанця Петра Дужого: «Згадую такий епізод. Улітку 1944 р. сотня «Львів» командиром якої був «Дир» будучи у Карпатах перехворіла, втративши боєздатність. Майже всіх переслідувала шлункова диспозиція…».

Другий шквал епідемій припадає на кінець 1945-го – початок 1946-го. Під час т.зв. «великої блокади» (1 грудня 1945 – 10 лютого 1946), коли території, підконтрольні повстанцям, оточено військами НКВС. Повстанцям підкидалися заражені бактеріями медикаменти, їжа. Правда про бактеріологічні атаки підтверджувалася полоненими енкаведистами, які свідчили, що мікроби тифу розмножувались у пересувних лабораторіях, а потім розпилювались літаками у вигляді аерозолів над місцями можливої дислокації повстанців. Хвороботворні мікроорганізми вирощувались в ембріонах курчат та щурів. І коли концентрація патогенних бактерій досягала максимальної величини, дослідницьких тварин убивали і розріджували у величезних змішувачах і додавали до вибухівки, якою обстрілювали ліси.

Бактеріологічна війна, це лише епізод у засобах нечесної гри радянських спецслужб. Були ще вирубка і випалення лісів, щоб позбавити партизан середовища базування, були концтабори. Однак, незважаючи ні на що, бійці УПА вижили, переживши і бактеріологічні війни, і радянські концтабори, бо їх справедливо називали «Армією Нескорених».

На завершення слід процитувати слова генерала Де Голля: «Якби у мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би французької землі».